Бойовий народний...

Тенденцією останніх років стало прискіпливе копирсання в історії власної країни з метою відродження забутих бойових практик. Природно, зявилися як палкі прихильники цього процесу, так і їх непримиримі опоненти. До вашої уваги дві кардинально різні думки щодо виникнення та функціонування на тренах України такого явища як Бойовий гопак.

...балет

Текст: Дмитро ГУЛЯЙКО
Фото: Київська Федерація Бойового Гопака

Кілька років тому, коли я тільки-но почав цікавитися бойовими мистецтвами, я дізнався, що карате вигадали українці, коли жили на островах Окінави. Потім туди прийшли злі японці (це такі далекосхідні москалі) і українське карате заборонили. З Окінави українці втекли в Наддніпрянщину, де своє мистецтво удосконалили і назвали Гопаком. Потім, як ведеться, знову прийшли москалі і Гопак теж заборонили. Цього разу українці вже не тікали, а «закодували» своє бойове мистецтво у народному танці.

Через багато років, вже у наші часи, з колишнім львівським викладачем карате сталося саторі. Він зрозумів секрет техніки давнього українського бойового мистецтва. Розкодував його (типу, як з WinRar витягнув) і став викладати. На свій неабиякий подив я дізнався, що назва "Гопак" походить зовсім не від вигуку "гоп!", як можна б було подумати. На санскриті "гопал" i "гопа" означає "погонич", "воїн", "цар", і ці поняття поєднують із Крішною, який був божеством воїнів-кшатріїв. А санскрит - то, як виявилося, давня українська мова. Все це я вичитав у книжці Володимира Пилата "Бойовий Гопак". На той час я був УНСОвцем, злим націоналістом, але навіть для мене ця кава була заміцною. До всього у книжці говорилося про чакри, веди, аріїв, праслов'янських богів, язичництво, волхвів - і все це під густим соусом українського патріотизму.

Придивившись до власне бойового арсеналу Гопака, я зрозумів, що він цілком вартує теоретичної частини. Особливо мене вразив удар "блоха" - сальто через спину з продольним обертом і ударом двома ногами вперед. Або теж непогано - удар обома ногами у шпагаті, в стрибку. Якби на чемпіонаті, скажімо, з муей тай хтось провів бодай один подібний удар, він увійшов би в історію.

Рівень майстерності у Бойовому Гопаку позначається кольором шароварів, і це мене геть вибило - настільки схоже на знаменитого майстра Лонга Дрінка, "нічного кошмара" . Форма для змагань гопаківців була пишною, продуманою, розробленою з великою любов'ю та скрупульозністю. Пам'ятаючи прислів'я: "Чим жалюгідніша армія, тим більше золота на плечах її генералів", я вирішив з Бойовим Гопаком поки що зачекати. А зайнятися чимось більш приземленим, без волхвів та ведичних знань.

Бойові мистецтва, окрім того, що гартують дух та тіло, створюють благодатний грунт для засираня мізків. Учні, як правило, майже сліпо вірять Учителю, тому серед "сенсеїв" можна надибати багато неоковирної публіки - від звичайних шахраїв до відвертих сектантів типу черкаського "Білого Лотоса". У цій царині навіть існує певна мода: на початку дев'яностих всі фанатіли від мистецтва ніндзя, "внутрішніх" шкіл кунг-фу та іншої східняччини. Викладачами у таких секціях часто були бідні в'єтнамські студенти, які вчасно зорієнтувалися у нових ринкових умовах. Потім прийшла мода на національне - у росіян з'явилася "буза", слов'яно-горицька боротьба, у білорусів - таємничі болотні ніндзя "дреговичі" , а у нас - Бойовий Гопак . У болгар є "Бранно умєніє Вей" - теж, до речі, розкодоване з їхніх народних танців. (Цікаво, чи вважають болгари, що вони придумали карате?) Потім пішла мода міфологізувати радянські спецслужби - "рукопашний бій СМЕРШ", "двобій спеназу ГРУ" - і це при тому, що в СРСР було створене чудове та ефективне мистецтво САМБО під яке була створена ціла всесоюзна система підготовки і яке себе чудово зарекомендувало у спецопераціях. Викладають всілякі "ветерани-полковники", що на питання "А де ви служили?" пошепки відповідають "Це таємна інформація". Загалом, все природно. Людям, окрім банального мордобою потрібна красива казка.

Ось нещодавно зайшов на одну зі станцій метро і бачу:

Спочатку я обурився страшно. Адже метро - це муніципальне підприємство, і, очевидно, Бойовий Гопак користується фінансовою підтримкою держави. Жодна секція і навіть федерація бойових мистецтв, окрім айкідо, не може собі дозволити бодай маленьке оголошення в метро, а тут на тобі - цілий біг-борд на станції. Згадав, що у Києво-Могилянській Академії діє секція Гопака - не карате (прадавнє, як не як, українське мистецтво), не джиу-джитсу, а саме Гопак. Думаю, що у нас за країна? Варто вдягнути шаровари - і тобі одразу зелене світло.

Потім трохи порився в інтернеті і з'ясував, що на фотографії зображено голову арт-команди школи Гопака. Тобто, скоріше за все, хлопці заробили гроші на рекламу показовими виступами на всіляких шоу. Така здогадка мені сподобалася, і на ній я зупинився. На всіх етно-фестивалях, які мені пощастило відвідати, виступали гопаківці. На кожних збірних показових виступах вони також, як правило, є.

Насправді "козацьких" бойових мистецтв в Україні понавідкривано купу - "Триглав", "Спас", "Козацький двобiй", "Хортинг" і т.д. Організація Володимира Пилата, першозасновник цього етно-бойового напрямку, бореться за ексклюзивне право називатися єдиним українським народним мистецтвом, але навряд чи у них щось вийде. Гріх не скористатися гарною ідеєю, та ще й на хвилі національного відродження.

Сам Гопак у сучасному виді ближчій до толкієнізму, ніж до бойових мистецтв. І в зараз він не має шансів вийти за межі України. Тому що міжнародних бойових досягнень немає, серйозної школи, що посперечається хоча б із новоствореною єврейською "Крав-Мага", теж немає. Навіть негритянська капоейра з їх там-тамами та бірімбао зкорила світ. А нам - зась. Бо що жоден нормальний негр не стане серйозно сприймати інформацію про арійське походження далекої України та голити чуба. Може, негр у офісі працює, може, у них там дресс-код. Хоча я б із задоволенням подивився на тренування чорних гопаківців десь у Родезії.

І на останок думаю, чи відкрити гопаківцям страшну таємницю: танець "Гопак", побачений свого часу Володимиром Пилатом у виконанні професійних танцюристів і "розкодований" ним у "прадавнє українське бойове мистецтво", був розроблений і поставлений хореографом та балетмейстером Ігорем Мойсеєвим, народним артистом СРСР, героєм соціалістичної праці, неодноразовим лауреатом Ленінської i Державної премій СССР та Російської Федерації.

...двобій

Текст: Наталка Приступ, прес-служба КФБГ
Фото: Київська Федерація Бойового Гопака

Дивлячись як на пострадянському просторі розвивається букет національних бойових мистецтв, я тішусь. Отже народ не спить, а згадує і відкриває власну неповторність. В Україні найвідомішим національним бойовим мистецтвом є Бойовий Гопак. За 23 роки існування школи з'явилось безліч стереотипів, міфів і легенд пов'язаних з ним. Найдивніша з них та, що Бойового Гопака взагалі не існує.

Людство не може жити без вигадування абсолютних істин. Колись усі знали, що земля пласка і нерухома, а сонце рухається довкола неї. I це було незаперечним фактом. Були розумники, що стверджували ніби на теренах Азії жили люди з собачими головами. Мова, писемність, цивілізація виникла у Греції. А справжні бойові мистецтва існують лише на Сході! Але історію творили ті, хто ставив під сумнів ці "аксіоми".

За старих, пропахлих нафталіном і погризених міллю совкових часів, існував міф, що десь там, у Європі, жило дивне плем'я п'яничок-салоїдів, які уміли співати ліричних пісень, танцювати гопака, а країну свою називали Україною, бо вона завжди була "з краю". Тому девізом їх стало: "Моя хата з краю, нічого не знаю". Чи міг такий народ створити власне бойове мистецтво? Ну, звичайно ж ні! Тому коли в середині 80-х львів'янин Володимир Пилат почав збирати відомості про бойову культуру українців та відроджувати козацьке бойове мистецтво, усі здивувалися. Звикли ж гопак - це танець. Сам пан Володимир іронізує з цього приводу: "Гопак завжди був суто чоловічим танцем. Дівчата у віночках з'явилися у ньому зовсім недавно та й то у сценічній постановці. Звісно ж, і громада, і високочолі науковці вимагають історичних фактів та матеріальних підтверджень української бойової культури. Але якщо забрати у азіатів красиві легенди та міфи про героїв, можна було б зробити висновок, що і вони не мають підтверджень давності своїх бойових мистецтв. В Україні безліч легенд та переказів про героїв, різниця лиш у тому, що скрупульозні азіати свої позаписували, а слов'яни передавали з вуст в уста". 17 років свого життя пан Володимир присвятив вивченню різних бойових систем: кіокушин-карате, кік-боксинг, айкідо, джиу-джитсу, займався йогою. Спираючись на власний бойовий досвід, знання, зібрані по крихтах від народних борців, створив цілісну систему гармонійного розвитку особистості, що отримала назву "Бойовий Гопак".

За совка ніяких національних бойових мистецтв не було. Спробуйте виростити гомо-советікуса з конгломерату абсолютно різних народів, якщо у кожного з них є своя бойова традиція та історія! Тому в союзі культивувалося що завгодно, аби лиш не традиційне для його країн - бокс, греко-римська боротьба, вільна боротьба, САМБО. У радянські часи працювати над відродженням козацького мистецтва бою було не просто. В незалежній Україні теж. Школа весь час була під наглядом спецслужб. Забирали зали, погрожували, але гопаківці продовжували тренуватися у лісі, за містом. Офіційна дата заснування школи - 1985 рік. 1997 року створено Центральну школу Бойового Гопака, а 2001 - Міжнародну федерацію.

Перше, що мене вразило в Бойовому гопаку - взаємостосунки між вчителем та учнями. Тренування починається з шикування та урочистого вітання: "Слава Україні!", під час якого учитель та учні, на знак поваги, вклоняються один одному. Це більше нагадувало патріархальну українську родину, де усі шанують і слухають старшого. А що? Нормально! Отримуєш знання, стаєш сильнішим, розумнішим та здоровішим, отже з'являється вдячність. Мабуть кожна шкільна "учілка", яка звикла до кнопок чи розлитого клею на стільці, розплакалась би від щастя якби учні в кінці уроку вклонилися їй і сказали "Дякуємо за науку!".

Походивши деякий час у спортивному костюмі, вирішила придбати однострій. Різницю відчула одразу - в шароварах не жарко й зручно розтягуватися, а вишиванка, на відміну від кімоно, ніколи не розхристується. Пояс захищає живіт і поясницю. Хоч прямий удар у носа чи у щелепу є у кожному бойовому мистецтві, але китайські назви, особливо якщо ви не знаєте мови, не викликають ніяких асоціацій, тому їх важче запам'ятати. Також маємо ряд суто гопаківських елементів. Наприклад, копняки у стрибку: вихор, розніжка, закрут, пістоль. Повзунці - удари ногами, що використовуються під час бою у випадку падіння на землю тощо. Головне в гопаку - робити усе легко і невимушено, ніби танцюючи. Правильний рух, як у танці так і в бою - завжди природний, вільний. Де його простіше розвинути? Повторюючи сто двадцять раз ката, чи під час вільного запального танцю?

Люди тренуються дуже різні. Починаючи від 4 річної малечі, закінчуючи дорослими дядьками. Але найбільше студентської молоді. Взагалі, 90% дорослих гопаківців мають вищу освіту, або здобувають її. Є навіть кандидати наук. А трапляються й такі істоти, що довго не затримуються: "Не п'єте? І не палите? Та ну! Як це, заборонено? Це ж порушення прав людини! Секта". Коментарі зайві. Є й інші приклади, коли мами дзвонять тренеру і дякують, що дитина, займаючись гопаком почала краще вчитися, посерйознішала, не тиняється бозна де. Одним словом, лайно з мізків вивітрюється. Адже дозвілля у гопаківців теж специфічне: помандрувати Дніпром під вітрилами, покататися на конях, постріляти з лука. А одного разу з'явився у нас козак ліванського походження - Шадайя Мухайдлі. Дітлахи не запам'ятавши ім'я охрестили його Котигорошком. На відміну від багатьох він чудово знає українську мову та історію. Батькам же подобається, що син отримує правильне чоловіче виховання, хоч і чужої країни.

У гопаку існує чотири напрямки розвитку: оздоровчий, спортивний, бойовий, фольклорно-мистецький. Побувавши на спортивних змаганнях і побачивши борню до першої крові, зі спортивним напрямком вирішила почекати. Обрала для себе фольклорний та оздоровчий. Ті, хто займається останнім, часто виступають на різних святах, виробляючи різні штуки з історичною зброєю: шаблями, палицями, довбнями, серпами, косами, ціпами. На перший погляд це ніби дивно, але тією ж косою прадіди "косили" як траву в лузі, так і ворогів на полі бою - достатньо випрямити лезо. Що ж до бойового ціпа, то він вельми подібний до японських нунчак, тільки у кілька разів більший. Глядачі, як правило, верещать: чи то від захвату, чи то від страху. У міжстильових змаганнях гопаківці часто посідають перші місця, перемагаючи каратистів та таеквондистів. Але як би люто ми не билися, суперники тільки у змаговому колі, а поза ним - друзі і побратими. Такий закон школи.

Чи є Бойовий гопак конкурентноспроможним порівняно зі східними єдиноборствами? Президент Київської Федерації Бойового Гопака Володимир Шерстюк запевняє, що на сьогодні козацьке мистецтво бою відповідає усім вимогам та світовим стандартам. Мабуть саме тому вивчати його почав навіть спецпідрозділ "Альфа".

Нещодавно, в одному з історичних музеїв Волині стався цікавий випадок, розповідає пан Шерстюк. "Туристи-японці, серед яких був кіноактор Масахіко Танака, триразовий чемпіон світу із Шотокан-карате, володар восьмого дану, вклонилися зображеному на картині козаку. "Ми шануємо великих воїнів!" - пояснили враженому екскурсоводу. Якщо порівняти історію XVII ст. України і, наприклад, Японії, можна зробити цікаві висновки. В обох країнах був клас воїнів. У нас - козаки, у них - самураї. Японці воювали в основному між собою, іноді з китайцями, корейцями, чи монголами. Козаки ж устигли задати прочухана туркам, татарам, полякам, молдаванам, московитам, шведам, іспанцями (усім відома історія взяття Дюнкерку загонами Івана Сірка). Виникає питання: чи могли козаки, не маючи ніякої системи підготовки, воювати з такими різними, як за озброєнням так і за тактичними маневрами, суперниками? Чи просто рубалися шаблями на право і наліво? І до чиєї історії більше пасують легенди про виховання воїна з перших років життя? Наступний факт. Славетні японські ніндзя були вправними розвідниками. Чи можна припустити, що козаки примудрилися століттями воювати і перемагати випадково? Почитавши мемуари часів Кримської війни XIX ст., в яких російські, англійські, французькі хроністи описують дії наших пластунів, будь-який сучасний спецназ лопне від заздрощів. Про ніндзя ж нам відомо лише від самих японців. До 20-х років минулого століття навіть слова "карате" не існувало. Таеквондо розроблене в 60-х роках минулого століття на основі тхеккен. Федерація дзюдо - в 70-х. Про Гопак же відомо з давніх часів (як мінімум з ХVІ ст.), що це є військовий танець козаків, якій розвивав фізичну і бойову підготовку козаків. В ХVІІІ ст. виник побутовий танець "Гопак" для сільського населення, який був спрощеною формою січового танцю, виконувався молоддю на різні свята. Починаючи з ХІХ ст. різні постановники та хореографи підлаштовували танець "Гопак" для театральних та сценічних постановок, який ми маємо змогу і сьогодні спостерігати у виступах народних колективів. Тож історія бойового танцю "Гопак" дуже давня, і відродження його бойових основ - закономірний процес в становленні української культури.

У різних країнах світу до сьогодні виникають різні стилі, і нікого це не дивує, і ніяких питань щодо зв'язку традицій немає. А думки, що в Україні можуть бути носії знань із бойового мистецтва, просто викликають паніку. Нажаль окупаційна влада виховала багато українців, які встидаються свого походження, мають комплекс меншовартості, яких в народі називають "хохлами".

Кілька років тому наша команда Гопаківців увійшла у трійку кращих з поміж тридцяти суперників на всесвітньому фестивалі бойових мистецтв у місті Черджоу у Південній Кореї. На фестивалі ми потоваришували з Шаолінськими монахами. Спілкувалися за допомогою перекладача, хоча справжні воїни можуть порозумітися і без слів. Я мав бойову палицю, підійшов до шаолінця, який теж працював з палицею. Трохи позмагалися. Правда у них ця зброя набагато тонша і легша порівняно з нашою. Крім того, ми їм показали гопаківську низову техніку і подарували підручник Бойового Гопака, а вони нам - лікувальну піраміду".

Школа, будучи громадською неприбутковою організацією, існує майже чверть століття. Козаки розраховують тільки на себе, не отримують абсолютно ніякої державної підтримки, але зовсім не хвилюються з цього приводу. Головне, щоб не заважали, а справжній козак нічого ні у кого не просить, і сам про себе дбає. На сьогоднішній день в Україні гопаку тісно - діють осередки в Польщі, Португалії, Англії, Канаді, Італії, США. Щороку проходять міжнародні вишкільні семінари та дитячі табори. Нещодавно відкрили школи у Лісабоні та Чикаго.